Отримавши наш проект, клієнт додав його до умов тендера на форумі, і отримав три пропозиції. Ні, звичайно пропозицій було більше, але саме ці три були най… найбільш, як би то сказать, … близькими до серця. Всі три прораби неабияк переймалися інтересами клієнта. Перший (саме його пропозицію клієнт переслав мені першою, для оцінки за суттю) назвав фундаменти заслабкими й легковажними, і пропонував монолітні. Так, писав він, вони «трохи (?!) дорожчі», але це вже справжня гарантія, що дім не завалиться. Картинка рештків будівлі, що завалилася, вразила мене, і тим більш клієнта, і нам з ним довелося надовго поринути у будівельну фізику, методу розрахунків, щоби заспокоїтись: фундаменти із блоків нічим не гірші (за даних умов геології грунтів) за фундаменти монолітні з рясним армуванням. У якості додаткового аргумента я виставив своє фото у вікні, стоячи на четвертому поверсі п’ятиповерхового будинку віком за 80, фундаменти якого були точнісінько такими, тільки ширшими у підошві (бо вага 5-типоверхівки у 2,5 рази більша). Нас попустило.
Але далі було ще цікавіше.
Другий та третій прораби критикували політику проекта «зліва». Він, фундамент, був дорогий, бо надмірний. «Та ж на ньому ще п’ять поверхів поставить можна!», писав другий, тої ж думки тримався і третій. Щире бажання зберегти гроші клієнта змусило цих шляхетних чоловіків відсунути свої справи і розробити проект фундаментів, що буде таким же витривалим – але «за набагато менші гроші». Щоправда, мене трохи спантеличило те, що пропозиції виявились геть різними – другий пропонував монолітну плиту по поверхні ділянки, третій монолітні стрічкові фундаменти «траншея = опалубка». Мені видавалося, що розрахунок може дати тільки один варіант – найвідповідніший до грунтів і найдешевший… Але розрахунок чомусь докладено не було, та й вартість грунтувалася на очікуваннях – «N доларів за куб», скільки б тих кубів не було. Врешті, і проекти були … трохи схематичними. Власне, схема одного перерізу – то й був увесь проект. Ані креслень опалубки, ані розкладки арматури, ані специфікації обсягів – склад робіт та кількість бетону з арматурою можна було оцінити тільки по факту.
Звісно, все це було так само надійно, як у проекті, «але значно дешевше». Нажаль, порівняти проект із пропозиціями було неможливо, за відсутності розрахунків і креслень, та й, власне, кошторису. Зрозуміло, що вимагати робити ще й цю величезну роботу від цих людей було б справжнім нахабством. То ж клієнту лишалося дослухатися голосу серця, розумом осягнуть цього було не дано.
Власне, на такий результат всі троє і розраховували – емоції будуть сильнішими за цифри, отже ніяких креслень та розрахунків-підрахунків, тільки щире бажання добра. Перший напирав на почуття страху, обидва інших на заощадливості (а як всі гроші підуть на фундамент, то що я робитиму?), і це працює. Ну, звичайно, не щоразу, тут не вдалося – але є й інші тендери, форум великий.
Війни прорабів за замовлення ведуть не всі прораби. Ті, кого я вважаю справжніми, не в лапках, просто беруть проект і розраховують кошторис – і це все. Жодних лячних чи спокусливих картин, такий прораб спокійно відноситься до тендерів. Прораби у лапках мають проблему із роботою, і ладні на все задля отримати об’єкт. Один з таких, пригадую, робив дім за моїм проектом, а опісля мав надію залучити мене до своїх справ, пропонуючи потенційним клієнтам і проектування. От і отримую я одного дня листа, де він просить знайти бодай якусь похибку у проекті, що було йому надано для розрахунку кошторису: «Помилка в проекті могла б допомогти нам отримати замовлення», пише він без усіляких хитрощів, пропонуючи розділити неодмінний успіх.
Можливо, було б занадто категорично таврувати всіх таких доброзичливців, незрідка це прораби-початківці, і набувши авторитет, їм не бракуватиме замовлень і не буде потреби у незугарних тілопорухах. Справжніх прорабів пам’ятаєш набагато довше, ніж отих хитрунів, роками і десятиліттями – один із перших домів, 1997-го, робили Сергій Нєшев і Олександр Симчук, добре пам’ятаю, проект Латориця-160 на Осокорках… Володимир Сорока, проект Дніпро-560 у Вишеньках, 2005-й … Сергій Короп, проект А3 у Старих Петрівцях, 2011; Олексій, проект Темза-1 у Тарасовці, 2017 … і напевне, багато-багато інших моїх проектів, де я не мав нагоди познайомитися з прорабами, були зроблені без зайвого галасу, справно і на віка. Так, дім може стояти століттями, бо мури і фундаменти не бояться на дощу і вітрів, може зірвати вітром недбало наклеєну бітумну смугову «черепицю», може потьмяніти штукатурка, а стінам стояти довіку. Це – наша з прорабом спільна робота, наш спільний успіх.
